Медведчук, Курченко, Клименко та інші. Що там у "колишніх"?

Практично всі українські політики та олігархи часів В.Януковича після втечі до росії відкрили там новий бізнес. Це було неважко, бо корупційні капітали за кордон виводилися заздалегідь.

Проте через 10 років колись ключові постаті для цілих галузей української економіки в РФ не змогли навіть частково вийти на минулий рівень доходів.

Боргова яма Курченка

Загальний скепсис щодо бізнес-талантів власника групи ВЕТЕК С.Курченко виник одразу, коли нікому невідомий 27-річний харків'янин у 2012 р. раптово увірвався до рейтингу найзаможніших українських бізнесменів.

Та не просто увірвався, а злетів, одразу зайнявши 7 рядок. Тоді активи, що йому належали, експерти оцінили в $2,4 млрд. Але мало хто повірив в історію успіху С.Курченка, який, за його словами, "просто раніше за всіх приходив на роботу, о 7 год. ранку вже був в офісі".

Передбачалося, що завдяки такому собі випадковому знайомству "наймолодший український мільярдер" просто став ходячою "вивіскою" для легалізації корупційних капіталів, отриманих сімейством В.Януковича та його найближчим оточенням.

Підтвердженням цієї тези можна вважати історію С.Курченка на Донбасі, де він у 2017 р. отримав в управління всі великі метзаводи та вугільні шахти на окупованій території.

Харківський зіц-олігарх за 4 роки "менеджменту" довів ці заводи та шахти до повної зупинки, увігнав у мільярдні борги перед постачальниками, працівниками та місцевою маріонетковою "владою". Після чого у 2021 р. був із ганьбою вигнаний із "ДНР"-"ЛНР".

За цей час С.Курченко встиг "зістригти" непогану маржу на розпродажі складських запасів вугілля та металу з підконтрольних підприємств. Тільки за 3 літні місяці 2017 р., за даними ЗМІ, його фірми через РФ направили з Донбасу на експорт продукції на $71 млн.

Награбовані гроші були інвестовані в покупку електрометалургійного заводу "СтавСталь" у Невинномиську (Ставропольський край).

Запуск заводу в експлуатацію урочисто відбувся у 2014 р. А вже у 2017 р. він зупинився та збанкрутував, переставши розраховуватися за раніше взятими в "Сбербанку" кредитами на 483,2 млн руб.

Тоді на горизонті і намалювався С.Курченко, який пообіцяв крайовій владі погасити борги, включаючи зарплатні, зберегти робочі місця та відновити виробництво. У результаті "СтавСталь" перейшла у його власність у 2019 р.

Як і належить "інвестору" такого штибу, новий власник не скупився на обіцянки: вкласти в підприємство 17 млрд руб. та збільшити виплавку стали до 1 млн т уже до 2023 р.

Не те щоб це була непідйомна сума для зіц-олігарха, особливо в той період. Просто у "похоронного" менеджменту інша стратегія: вичавити з підконтрольного активу все, що можна і піти в пошуках нової "жертви".

Тому у 2023 р. "СтавСталь", перейменована у ТОВ "Невинномиський електрометалургійний завод", знову опинилася на межі банкрутства. Вимоги до неї тепер висунув "Енергомашбанк".

Основна сума боргу – 476,5 млн руб., відповідає розміру колишньої заборгованості перед "Сбербанком". Із цього випливає, що перед ним С.Курченко розрахувався, просто взявши новий кредит в іншому банку.

Але оскільки звички сплачувати рахунки за ним ніколи не спостерігалося, сума боргу зросла до 955,3 млн руб. Це "набігли" відсотки та пеня. Залишається уточнити, що офіційне пред'явлення платіжних вимог – старт для нової процедури банкрутства колишньої СтавСталі.

У цій стадії вже знаходиться Ревякінський метзавод (Тульська обл.), також куплений компанією "Газ-Альянс" С.Курченко у 2018 р. Результати його управління цим підприємством не змусили на себе довго чекати: процедуру банкрутства розпочато у серпні 2022 р.

Тільки тут суми прострочених зобов'язань на кілька порядків більші. Якщо борг з податків всього 114 млн руб., а перед тим самим "Енергомашбанком" – 589 млн руб., то перед металотрейдерами "Союзметалсервіс" і "Прем'єр Ойл" – 21 млрд руб. та 6 млрд руб. відповідно.

Треба уточнити, що "Союзметаллсервіс" контролюється компанією ТОВ "Південний гірничо-металургійний комплекс". Вона належить російському бізнесмену Є.Юрченку та включає метзаводи, коксохімзаводи та шахти в "ДНР"-"ЛНР", якими раніше керував "Газ-Альянс".

Таким чином, нинішній "куратор" донецької та луганської промисловості на окупованих територіях намагається вибити з попереднього борги, про які згадувалося вище.

Тобто не можна сказати, що на Донбасі С.Курченко займався знищенням промисловості, а в росії, навпаки, її розвиває. Розвивати поховальний менеджер не може за визначенням.

На цьому фоні борги С.Курченка в 9 млрд руб. перед держбанком ВТБ здаються не найголовнішою проблемою, вони на 2-му місці.

Йдеться про кредит, отриманий групою ВЕТЕК С.Курченка у 2013 р. для купівлі Одеського нафтопереробного заводу.

"В останні 2 роки справи С.Курченка в росії серйозно похитнулися. З картотеки суду відомо, що його структури мають багатомільярдні борги перед постачальниками та банками. Джерела, знайомі із ситуацією, не виключають, що найближчим часом сам бізнесмен може бути визнаний банкрутом, а 2 його металургійні заводи, можливо, націоналізують", – зазначають російські ділові ЗМІ.

У Криму за С.Курченком залишився ще один викидний актив – феодосійська нафтобаза, найбільша на півострові. За даними ЗМІ, 2019 р. її купив російський бізнесмен В.Хмарін, однокурсник путіна. З посиланням на джерела в галузі повідомлялося, що його партнером може стати харківський зіц-олігарх, що втік.

А вже у квітні 2022 р., коли С.Курченко нарешті потрапив під європейські санкції, у рішенні Ради Європи він указується як власник портової нафтобази у Феодосії (АТ "Морський нафтовий термінал"). Цей актив є викидним з двох причин.

По-перше, основні кримські мережі автозаправок мають свої потужності для зберігання. Тому для потреб півострова нафтобаза надмірна. Єдиний варіант її рентабельного використання – морський експорт нафти та нафтопродуктів клієнтам, яких не відлякає санкційний статус Криму.

"Тому її власника навряд чи можна вважати компанією, яка є комерційною у загальноприйнятому розумінні", – пояснював раніше російський аналітик нафторинку М.Турукалов.

По-друге, жирний хрест на можливостях використання "Морського терміналу" для специфічного (читай: нелегального) нафтоекспорту нещодавно поставили ЗСУ.

Пожежа на нафтобазі у Феодосії після ракетного удару ЗСУ 7 жовтня ц.р.

Арбузов та Онищенко: "Чукчі Лтд"

Таким чином, "робочих" активів у С.Курченка в росії залишилося небагато. Серед них компанія "Берінгпромвугілля", яка видобуває коксівне вугілля на чукотському родовищі Фандюшкінське. Але цим підприємством він володіє не одноосібно.

Як з'ясували росЗМІ, частки в "Берінгпромвугіллі" через кіпрську офшорку крім С.Курченка мають екс-глава Нацбанку України С.Арбузов і екс-депутат Ради О.Оніщенко.

Судячи із звітності, справи компанії йдуть непогано. 2023 р. вона збільшила видобуток на 56%, до 1,6 млн. т, рекордний показник. При цьому продаж вугілля становив 2,3 млн т. Тобто, окрім чукотського вугілля власного видобутку, продається стороння продукція.

Покупці – китайські метзаводи. Зареєстрована в Австралії Tigers Realm Coal (TIG, материнська структура "Берінгпромвугілля") також повідомляла про переговори з клієнтами у В'єтнамі та Індії.

Незважаючи на такий географічний розмах, "Берінгпромвугілля" – досить скромна компанія (наприклад, та сама "Південнодонбаська №3" до війни видобувала 2,4 млн т на рік). 2023 р. вона сплатила до росбюджету податків на $5,8 млн, згідно зі звітністю TIG.

Виходячи з цього, річний оборот "Берінгпромвугілля" в межах $110-120 млн. 2023 р. "колишні" отримали від TIG $1,4 млн у вигляді роялті. Гроші надійшли на рахунки кіпрських офшорок BS Chukchi Investments Ltd. та Prontoservus Ltd.

До середини наступного року TIG зобов'язалася виплатити на адресу офшорів ще $4,5 млн. Безумовно, цього достатньо на хліб із маслом та товстим шаром ікри. Але, звичайно, це не зрівняється з доходами С.Курченка, С.Арбузова та О.Оніщенка в український період.

Крім "Берінгпромвугілля", TIG інвестує у розвиток Архангельського морського торговельного порту, але суми вкладень не вказуються. Партнером "колишніх" у цьому проєкті є структури А.Патрушева, сина екс-глави ФСБ та Радбезу РФ Н.Патрушева.

Клименко та Медведчук: грифи на руїнах вуглепрому

Поки інші члени колись впливової "Сім'ї" В.Януковича освоюють російське Заполяр'я, екс-глава Міндоходів О.Клименко намагається щось вичавити з шахт, що залишилися на окупованому Донбасі.

На початку ц.р. його група компаній "Родина" (зареєстрована в Москві) отримала в оренду від "влади" на Луганщині шахту "Білоріченська", збагачувальну фабрику, що примикає до неї, та Краснодонське вантажно-транспортне управління.

З коментаря "міністра палива, енергетики та вугільної промисловості ЛНР" Д.Яроша випливає, що договір підписувався з прицілом на якусь примарну перспективу. А зараз чудес від "інвестора" місцева "влада" не чекає. Бо працювати на шахті нема кому.

"Що це (підписання договору про оренду з "Родина" – авт.) дає для регіону? На мою думку, це відродження вугільної промисловості. Вугільна промисловість – це ключове у паливно-енергетичному комплексі. Це традиції. Це історія. Але насамперед – це люди, які становлять основу нашої республіки. Люди, що воюють за її майбутнє. Люди, які повернуться. Повернувшись, вони мають знайти тут робочі місця, впевненість у майбутньому", – коментував "чиновник".

За даними місцевих ЗМІ, до травня на "Білоріченській" завершили монтаж основних машин та механізмів нової видобувної ділянки в одній із лав, а також змонтували 300-метровий конвеєр для нової очисної ділянки. Для робіт довелося залучати нелегалів із довколишніх "копанок".

На тлі таких скромних "здобутків" О.Клименка процитовані вище пафосні заяви про відродження вугільної промисловості Донбасу звучать, як глузування. Проте, напередодні Дня шахтаря "успішний орендар" приїжджав до Луганська, пообіцявши вкласти у розвиток "Білоріченської" 3 млрд руб. Не уточнивши навіть приблизних термінів "інвестицій".

Він також повідомив, що на роботу прийнято 1 тис. людей. До війни там налічувалося 2,8 тис. людей. Таким чином, виробничі обсяги будуть приблизно в 3 рази нижчими за колишні (у 2011 р. видобуток на "Білоріченській" становив 1,5 млн т).

Окрім цих проблемних активів, у колишнього голови Міндоходів України є і діючий – макіївська шахта "Гірник 95", де він "прописався" з минулого року. Нині там видобувається до 1 млн т на рік. Дані про бізнес АТ "Промислова група "Родина" на російській території відсутні.

Ну а лідером переділу (читай: дерибану) у вугільній галузі Донбасу можна по праву вважати В.Медведчука.

Раніше "ОстроВ" повідомляв, що у квітні ц.р. пов'язана з ним компанія "Донське вугілля" (зареєстрована в Ростові-на-Дону) отримала в управління шахти "Самсонівська-Західна", "Довжанська-Капітальна", "Комсомольська", ім. Фрунзе та ім. Вахрушева у Луганській обл.

Наразі список "віджатих" активів можна доповнити: Краснодонський ремонтно-механічний завод, Ровеньківський ремонтно-механічний завод, збагачувальні фабрики "Самсонівська", "Свердловська", "Вахрушевська".

Але на відміну від Клименка, основний бізнес Медведчука тепер перебуває в росії. Це насамперед нафтовидобувні компанії "Каюм нефть" та "Дулісьма" (Ханти-Мансійський автономний округ та Іркутська обл.).

Наприкінці січня ц.р. вони були націоналізовані та формально перебувають в управлінні Росмайна. Але, як зазначають росЗМІ з посиланням на представників профспілки нафтовиків, державі перейшли права лише юридичних осіб, тобто, вона є власником чисто на папері.

А вся технічна частина (бурові вежі, компресорне обладнання тощо) у рамках судового рішення дісталися "обраному оператору". Таким стала компанія "Інноваційні нафтогазові технології" (ІНГТ), за даними журналістського розслідування, пов'язана з В.Медведчуком.

До ІНГТ як оператору відійшла і вся продажна структура "Каюм нефть" та "Дулісьми". З посиланням на учасників ринку росЗМІ стверджують, що покупцями цієї нафти є фірми з орбіти того ж таки В.Медведчука та держкомпанії "Роснефть".

"Слід "Роснафти" можна розглянути практично у всіх починаннях Медведчука в нафтовому бізнесі", – йдеться у матеріалах журналістського розслідування. Зокрема, пов'язаний з "Роснефтью" Московський кредитний банк кредитував НПЗ, що належав В.Медведчуку, в Ростовській обл.

Йдеться про Новошахтинський нафтопереробний завод, де тодішній лідер ОПЗЖ "прописався" з 2014 р., купивши 42% за… $40 тис. Таким чином, колишній власник, російський мільярдер С.Кислов фактично подарував цю частку В.Медведчуку.

Сам він раніше зазначав в інтерв'ю ЗМІ, що будівництво заводу в Новошахтинську обійшлося в $500 млн. Цю цифру можна вважати близькою до реальності. Причини небаченої щедрості С.Кислова росЗМІ пояснюють тиском на його бізнес з боку голови держкомпанії "Роснефть" І.Сечина, який входить до путінського "ближнього кола".

Тим часом В.Медведчук до 2018 р. довів свій пакет у ТОВ "Південь-Енерго" (номінальний власник НПЗ) до 93%, а у квітні 2021 р. продав його корпорації "Петон", одному з найбільших підрядників "Газпрому" та " Роснафти". Сума підписаних контрактів із цими компаніями – 176 млрд руб.

Чому екс-депутат Ради, який втік, продав цей актив – здогадатися нескладно. У ЗМІ повідомлялося, що незважаючи на те, що Новошахтинський НПЗ – відносно нове підприємство, для переходу на випуск продукції, яка відповідає стандартам Euro-5, там потрібна модернізація вартістю $2,5 млрд.

Очевидно, що така інвестиція для Медведчука непідйомна. При цьому варто зазначити, що йому дуже пощастило – вчасно забратись із Новошахтинська. Оскільки тут (як і у випадку з нафтобазою Феодосії) не обійшлося без участі ЗСУ.

Пожежу на Новошахтинському НПЗ після атаки українських БПЛА вдалося загасити лише за 5 днів

Внаслідок удару одразу кількох безпілотників, запущених Силами оборони 5 червня ц.р., на заводі знищено 1,5 млн т нафти та нафтопродуктів вартістю близько $540 млн.

Це дуже великі гроші навіть для не найбідніших газпромівських підрядників. Ну а В.Медведчук до цих збитків уже не має відношення.

Що стосується нафтових активів, що залишилися у нього, то і там зараз ситуація не райдужна. Та ж "Каюм нефть" за минулий рік отримала збиток 837 млн ​​руб.

Негативний фінрезультат компанії – наслідок загальної кризи в російському нафтовидобутку, викликаної західними санкціями.

Не краще становище у "Дулісьми". Там профспілка нафтовиків взагалі стурбована перспективою глушення промислів, як повідомляють місцеві ЗМІ.

Завдяки держоборонзамовленню "на плаву" тримається лише московський завод "Геліймаш", у якому пов'язані з дружиною В.Медведчука фірми у 2020 р. купили 99,9% акцій.

Підприємство випускає кріогенні повітророзподільні установки для кисню, азоту, аргону, а також рідкісних газів: неон, ксенон, криптон, гелій. Плюс резервуари для їх зберігання у зрідженому вигляді (під тиском при температурі від -100 до -153°С).

За даними росЗМІ, контракти Міноборони РФ та "Роскосмосу" в 2022 р. принесли $4,3 млн, понад половину всього річного виторгу "Геліймаша". Це приблизно відповідає "вершкам", які "чукчі" знімають із "Берінгпромвугілля". На бутерброди з ікрою теж вистачає, але масштаб бізнесу вже далеко не колишній.